Історія справи

Постанова ВССУ від 01.04.2026 року у справі №740/8454/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2026 року

м. Київ

справа № 740/8454/23

провадження № 61-14112св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Ніжинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану

у Ніжинському району Чернігівської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Сумського апеляційного суду

від 09 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Криворотенка В. І.,

Філонової Ю. О., Рунова В. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Ніжинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану

у Ніжинському районі Чернігівської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), про оспорювання батьківства та виключення запису про батька з актового запису про народження дитини.

Позов мотивовано тим, що з 20 березня 2015 року сторони перебували

у зареєстрованому шлюбі. ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідач народила дитину, ОСОБА_4 , батьком якого записаний позивач. ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідач народила дитину, ОСОБА_5 , батьком якого записаний позивач. Однак у позивача виникли сумніви з приводу його батьківства щодо обох синів, оскільки перший син був зачатий коли сторони ще не перебували

у сімейних відносинах та не проживали разом, а інший син був зачатий коли позивач проходив службу в зоні АТО.

ОСОБА_1 просив виключити відомості про нього, як батька дитини,

з актового запису від 25 жовтня 2010 року № 4 про народження ОСОБА_4 , зробленого відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кролевецького районного управління юстиції у Сумській області, свідоцтво серії НОМЕР_1 , та з актового запису від 06 січня

2015 року № 3 про народження ОСОБА_5 , зробленого відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної Ніжинського міськрайонного управління юстиції у Чернігівській області, свідоцтво серії НОМЕР_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Кролевецького районного суду Сумської області від 09 грудня

2024 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 07 лютого 2025 року про виправлення описки, позов задоволено частково.

Виключено з актового запису від 25 жовтня 2010 року № 4 про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зробленого виконавчим комітетом Локнянської сільської ради Кролевецького району Сумської області, відомості про батьківство ОСОБА_1 як батька дитини, внесені

27 березня 2015 року за спільною заявою матері і батька № НОМЕР_3 , а саме: відомості у графі «батько» змінено - прізвище з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 », ім`я

з « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_9 », дату народження батька з « ІНФОРМАЦІЯ_4 » на «інформація відсутня», місце проживання батька з « АДРЕСА_1 » на «інформація відсутня».

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції врахував, що позивач не є біологічним батьком дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що встановлено висновком експерта від 30 жовтня 2024 року

№ 103-152-2024, а тому, урахувавши відсутність належних та допустимих доказів того, що позивач у момент реєстрації народження дитини знав, що він не є біологічним батьком дитини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення вимоги про виключення з актового запису від

25 жовтня 2010 року № 4 відомостей про батьківство позивача. На думку суду, відповідачка не довела, що позивач є батьком дитини або в момент реєстрації батьком дитини знав, що не є таким або не міг про це не знати.

Постановою Сумського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 09 грудня

2024 року в частині задоволених позовних вимог і розподілу судових витрат скасовано і ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в позові

в цій частині.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що позивач знав в момент реєстрації його батьком дитини, що він не є її біологічним батьком. Позивач не надав доказів на підтвердження порушення вільного волевиявлення при здійсненні реєстрації його батьківства відносно ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Короткий зміст вимог і доводів касаційної скарги

09 листопада 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Костирко П. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Сумського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року, а рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 09 грудня 2024 року

в частині задоволених позовних вимог і розподілу судових витрат залишити

в силі.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції на підставі досліджених доказів, встановивши те, що позивач не є біологічним батьком дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та враховуючи відсутність належних та допустимих доказів того, що позивач у момент реєстрації народження дитини знав, що він не є біологічним батьком дитини, дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог. Відповідач не довела достатніми та достовірними доказами того, що позивач є батьком дитини або в момент реєстрації батьком дитини знав, що не є таким або не міг про це не знати. Крім того, заявник вказує, що апеляційну скаргу було подано з пропуском строку на апеляційне оскарження і заявник питання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції не порушував.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення представник заявника зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 березня 2020 року у справі № 606/2142/18, від 11 січня 2023 року у справі

№ 172/1206/21, від 20 березня 2019 року у справі № 127/25686/17, від

06 травня 2020 року у справі № 641/2867/17-ц, від 22 грудня 2020 року

у справі № 127/25686/17, від 05 лютого 2021 року у справі № 615/483/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Кролевецького районного суду Сумської області.

19 січня 2026 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_5 , про що 06 січня 2015 року здійснено актовий запис № 3, у графі міститься запис про батька дитини ОСОБА_1

20 березня 2015 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зареєстровано шлюб.

За даними повного витягу про народження ОСОБА_4 № 00044747270 від

26 квітня 2024 року вбачається, що згідно зі статтею 126 СК України

27 березня 2015 року позивач і відповідач у відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кролевецького районного управління юстиції у Сумській області склали та підписали спільну заяву про визнання батьківства № 12-03.1-38, після чого були внесені відомості про прізвище дитини з « ОСОБА_7 » змінено на « ОСОБА_6 », по батькові дитини з « ОСОБА_9 » на « ОСОБА_10 », відомості про батька з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_6 », з « ОСОБА_9 » на « ОСОБА_8 », дату народження батька змінено з «інформація відсутня» на

« ІНФОРМАЦІЯ_4 », місце проживання батька змінено з «інформація відсутня» на « АДРЕСА_1 ».

Відповідно до висновку експерта від 30 жовтня 2024 року № 103-152-2024 за наслідками проведеної судово-генетичної експертизи встановлена відсутність кровного споріднення між ОСОБА_1 і дитиною ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_3 . Натомість вірогідність підтвердження біологічного батьківства ОСОБА_1 відносно ОСОБА_5 ,

ІНФОРМАЦІЯ_5 , становить 99,99 % і батьківство позивача є практично доведеним.

Мотиви, якими керується Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону відповідає.

Суди встановили, що ОСОБА_1 не є біологічним батьком ОСОБА_4 , що підтверджується висновком судово-генетичної експертизи від 30 жовтня

2024 року № 103-152-2024 та чого не заперечує ОСОБА_2 .

У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року

№ 789-XII (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У рішенні від 07 грудня 2006 року в справі «Хант проти України», заява № 31111/04, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

СК України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір`ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання (частина перша статті 2 СК України).

Згідно з частинами першою-третьою статті 5 СК України держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує

і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.

У статті 7 СК України закріплено, що загальні засади регулювання сімейних відносин та визначено, що сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами (частина перша).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев`ята, десята статті 7 СК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).

За вимогами статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

У статті 122 СК України визначено, що дитина, яка зачата і (або) народжена

у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини. Дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя. Подружжя, а також жінка та чоловік, шлюб між якими припинено, у разі народження дитини до спливу десяти місяців після припинення їх шлюбу, мають право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка (колишнього чоловіка) батьком дитини. Така вимога може бути задоволена лише у разі подання іншою особою та матір`ю дитини заяви про визнання батьківства. Якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу внаслідок смерті чоловіка, походження дитини від батька може бути визначене за спільною заявою матері та чоловіка, який вважає себе батьком.

За змістом положень статті 125 СК України (в редакції, чинній на час народження ОСОБА_4 ) якщо мати та батько дитини не перебувають

у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров`я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: 1) за заявою матері та батька дитини; 3) за рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Згідно з частиною першою статті 135 СК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою..

У частинах першій-другій статті 136 СК України визначено, що особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження.

Не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо

в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком,

а також особа, яка дала згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій відповідно до частини першої статті 123 цього Кодексу (частина п`ята статті 136 СК України).

Зазначена норма спрямована на захист законних інтересів дитини.

Вважається, що під час прийняття рішення про «оформлення» свого батьківства чоловік враховував усі можливі правові наслідки для себе, навіть з урахуванням того, що фактично батьком дитини є інша особа. Саме тому довільна зміна ним у майбутньому початкового рішення чи відзив поданої заяви до органу РАЦС про встановлення батьківства після його державної реєстрації не допускається.

Водночас законодавець не виключає право особи, записаної батьком дитини за її заявою про встановлення батьківства, оспорювати здійснений органом РАЦС запис за мотивами порушення волевиявлення (наприклад, якщо заява про встановлення батьківства була подана під впливом погрози, насильства тощо).

Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду 19 червня 2024 року

у справі № 940/919/22, від 10 січня 2024 року у справі № 332/1618/22, від

29 січня 2025 року у справі № 216/3526/16-ц.

Верховний Суд в постанові від 17 березня 2020 року в справі № 606/2142/18 виснував, що під час вирішення справ про оспорювання батьківства суди повинні керуватися найкращими інтересами дитини, забезпечуючи баланс між інтересами дитини та сторін у справі. За приписами частини п`ятої статті 136 СК України для відмови в позові з цієї підстави в ході судового розгляду перевірці підлягають обставини чи особа, яка оспорює батьківство, знала

в момент реєстрації себе батьком дитини, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати.

ЄСПЛ зазначив у справі «Йевремович проти Сербії», що у відповідності до статті 8 Конвенції під час розгляду скарги про встановлення батьківства, суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини («Jevremovic v. Serbia», заява № 3150/05, пункт 109, рішення ЄСПЛ від 17 травня 2007 року).

Законодавством передбачено певні обов`язки батьків щодо їх дитини, а також вимогу ухвалювати судові рішення з урахуванням найкращих інтересів дитини, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, інших осіб.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист

і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права

й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих

і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII).

Отже, при вирішенні справ про оспорювання батьківства суди повинні керуватися найкращими інтересами дитини, забезпечуючи баланс між інтересами дитини та сторін по справі.

ЄСПЛ визнає існування сімейного життя з урахуванням біологічного та фактичного сімейного зв`язку. Існують випадки, коли наявність «сімейного життя» встановлювалася навіть попри відсутність біологічного споріднення. Наприклад у тих випадках, коли відсутність біологічного зв`язку встановлювалася після тривалого фактичного контакту батьків і дітей.

Тривалість стосунків з дитиною є ключовим фактором у визнанні ЄСПЛ наявності сімейного життя. Так у справі Wagner and J.M.W.L. v. Luxembourg (no. 76240/01, § 117, 28 червня 2007) співжиття тривало більше десяти років;

у справі Nazarenko проти росії § 58), в якій одружений чоловік взяв на себе батьківські обов`язки до того, як дізнався, що він не є біологічним батьком дитини, період, проведений разом, тривав більше п`яти років (пункт 153 рішення).

Поняття сімейного життя є автономним (Marckx проти Бельгії, § 31). Відповідь на питання, існує чи ні «сімейне життя», залежить переважно від факту реального існування у дійсності тісних особистих зв`язків (Paradiso

і Campanelli проти Італії [ВП], § 140).

Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що врахування інтересів дитини може

і має здійснюватися винятково в тому випадку, коли встановлені ознаки сімейного життя. За умови відсутності таких критеріїв особа, яка оспорює батьківство, має право на відповідний захист своїх прав.

Відповідно, з урахуванням вимог частини третьої статті 12 ЦПК України на позивача покладається тягар доведення, що він не є біологічним батьком дитини, а відповідач у справі повинна довести належними та допустимими доказами, що позивач в момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не

є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не міг про це не знати.

Аналогічні правові висновки сформульовані Верховним Судом у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 127/25686/17, від 06 травня 2020 року

у справі № 641/2867/17-ц, від 22 грудня 2020 року у справі № 127/25686/17, від 05 лютого 2021 року у справі № 615/483/20, від 11 січня 2023 року у справі № 172/1206/21.

За правилами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом

у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів,

а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

З урахуванням таких вимог статті 81 ЦПК України та положень пункту 3 частини першої і частини другої статті 318 ЦПК України заявник повинен довести ті обставини на які він посилається як на підставу своїх вимог, зазначивши про такі обставини у своїй заяві та про докази, які їх підтверджують і до заяви додати ці докази.

За змістом статей 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показами свідків.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, яким є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, що становлять допустимість доказів.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (частина перша статті 82 ЦПК України).

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо,

а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним в справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові Верховного Суду від 20 вересня 2024 року у справі № 183/2690/21, від 16 травня 2018 року в справі № 591/6441/14-ц зазначено, що СК України не визначає будь-яких особливостей предмету доказування у такій категорії справ. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України

у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Суд апеляційної інстанції на підставі досліджених доказів, встановивши, що ОСОБА_2 довела те, що ОСОБА_1 у момент реєстрації народження дитини знав, що не є біологічним батьком дитини, оскільки дитина народилася 2010 року, а шлюб було зареєстровано у 2015 році, тривалість стосунків ОСОБА_1 з дитиною, період яких становить понад 7 років

з моменту реєстрації шлюбу, що є підставою для висновку про наявність de facto сімейного життя між дитиною і позивачем, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Висновки апеляційного суду під час вирішення справи відповідають найкращими інтересами дитини, забезпечують баланс між інтересами дитини та позивачем, узгоджуються з чинним законодавством та сталою практикою ЄСПЛ.

Суд апеляційної інстанції правомірно та в межах власної компетенції зробив висновок про недостатність доказів на підтвердження позовних вимог.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження апеляційним судом та додаткового правового аналізу не потребують.

Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним

у постановах Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі, а доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

У статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено

з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови Сумського апеляційного суду від 09 жовтня

2025 року - без змін, оскільки підстав для її скасування немає.

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Сумського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов